Озброєний своїм клинком
Ти йшов по не своїй землі,
немало крові ти пролив
За вищу, недосяжну ціль

Озброєний своїм клинком
Я йшов по не святій землі,
немало крові я пролив
За вищу, недосяжну ціль


Мій обладунок - моя честь
Щит мій тримає божий хрест

А меч - господній, страшний гнів.
Не пошкодую й не здригнусь
В небесне царство на шляху
Від перешкод не зупинюсь

Моя душа чистий кристал
А плоть - лиш інструмент творця
Його слова і воля - обов'язок до скону.

Не знаю жалю та сумлінь.
Вогонь усім, вогонь усім.
Узріть же світло ви хреста або
Згоріть скоріш до тла

Священне воїнство іде, руйнуючи руїни.

Не встоїть жодна брама
Під праведним ударом

Несу цю волю крізь роки,
та не тремтить моя рука

Я покараю всіх у мить,
хто стане на путі моєму

моя мета гармонія,
яку отримаю в раю,
в господнім царстві накінець,
спочинок я душі знайду.

Тримаю міцно в руках меч
Та не хитаюсь на ходу.
Зі мною воля моя й честь
Із ними я завжди в бою.

Пролом у брамі йду на штурм,
крізь запах крові й звуки смерті.
Без жалю, співчуття, страху
Я вам наказую померти!

Вірвавшись верхи на коні
Я розбиваю вражий стрій,
здобута слава назавжди
Як приклад для нових героїв

Я божий воїн, захисник,
рятую царство від невірних.

Як лікар людство від чуми
Я очищаю святу землю

Пронісшись смертю я зійшов
На землю впоєную кров'ю
І з жахом раптом зрозумів
Все зло вподіяне лиш мною,

Навколо трупи ворогів
Дітей та їхніх матерів,
Хіба це вища моя ціль ?
Хіба сюди нас господь вів?

І впав так гірко на коліна
Пробитий правди ти стрілою
Невже усе, до чого линув
Це лиш пролити чужу кров?

Немає честі у діяніях.
Ти не герой, а лиш палач.
Усе що маєш - жаль та попіл.
У серці твоїм гіркий плач

Проте я лицар, не тому,
що хтось вручив мені цей меч.
У мене є щє почуття,
зі мною воля моя й честь.

Нехай ступив я на цей путь,
проте це - не кінець дороги.
Веде мене лише мій дух,
уже по власну перемогу

Нехай же тіло та душа
З'єднаються в гармонії
Не загуби лише себе
В путі що сам обрав як долю

Ніхто не знає,
що для нас кінець
Неси свій щит
Але не чужий хрест